Похмурі хмари навівають такі дивні почуття,
Саме моє життя похмурим стало
І витримати б до кінця,-
Здається лютий не закінчиться ніколи.
Так важко вижимати з себе сили,
Я каменем впаду колись на цю підлогу.
А тіло вже як важка брила.
Я б так поїхав звідси - дай дорогу!
Людина явно я не трудоголік,
А загружають, як камаз.
Я є стандартний меланхолік,
А тут сире повітря, сірі хмари серед сірих мас.
Якби хтось знав, що втома зводить м'язи,
Я б як ведмідь у сплячку впав.
Коли навколо лиш такі чужі й байдужі фрази,
Направду, я би покохав.
Коханням б лікував я рани,
Бо любов таки латає серця шрами,
Надихає і дає тепло, -
Тоді не хочеться летіти на Багами.
Та це ілюзія, це тільки мрії.
Буквально декілька годин тому завершилась зима,
А я таки не хочу відкривати очі, вії.
Оце депресія моя така.
радий, що відчуваєте рядки
Ту зиму!
