В вишитій сорочці, збивши босі ноги,
Стоїть Україна обабіч дороги,
А по тому шляху з заходу і з сходу
Тягнеться історія Вкраїнського роду.
Гордою ходою в сонячнім вінці
Йдуть у бій за волю січові стрільці.
Юні та безвусі, їм жити, кохати,
Нивоньку косити, діток колисати…
Стоїть Україна, руки простягає
Хоче мить спинити та права не має.
«Стійте, зупиніться!»стелиться, шепоче -
«Хай запам’ятаю ваші карі очі
Хто скажіть, чиї ви?Як вас величати?
Щоб змогли нащадки вам шану віддати…»
Мовчать легіони, зберігають сили
Йдуть у бій - і сіються стрілецькі могили.
Заридали гори, голосять трембіти
Це твої, Вкраїно, загинули діти.
Хай лине їх слава протягом віків
Чуєш, Україно, з-під землі їх спів?
Ой у лузі червона калина похилилася, чом же наша славна Україна зажурилася? А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо.
Знеєш, зараз патріотизм і повага до своїх предків - таке ж рідке явище серед молоді, як і цікавість до поезії... Але на щастя все ще з"являються такі вірші)))Класно!
