Продовження розділу 3 "Живе мастило"
Чекаючи Оптимуса, перша група роздумувала, що це за десептикон зруйнував міст на ту сторону. Добре все обміркувавши, друзі дійшли висновку, що це Руйнівник, адже саме його не було, коли загинув Мегатрон. І його вірність Мегатрону не залишала сумнівів, що саме він полює за «живим мастилом», щоб воскресити свого володаря. Проте сліди від ракет наводили на думку і про Старскрима, але не в його намірах було оживляти володаря десептиконів. А Бліцвінг та Лагнат загинули і не могли тут бути. У Шершня була навіть думка, що це якийсь новий солдат десептиконів. Але Рейчет відкинув цей варіант, бо новачків на такі завдання не відправляють. Так розмірковуючи, вони і не помітили, як під’їхала друга група
-- То де ваш перехід? -- спитав Праул.
-- Міст невидимий. Його неможливо побачити, – повідомила Арсі.
-- І як тоді ми перейдемо по ньому? – недовірливо спитав Бамблбі.
-- За допомогою сканерів. Вони показують тверде тіло, і ми зможемо, орієнтуючись на показники сканера, перейти ущелину, – пояснив Рейчет.
-- Не надто надійно. Проте іншого мосту ми не маємо, – сказав Оптимус.
-- Я піду першим, – визвався Праул.
-- Гаразд, іди, але будь обережним, – попросив Оптимус.
Праул перейшов ущелину без пригод. За ним пішов Оптимус, потім Рейчет, Арсі, Шершень та Бамблбі. Перейшовши ущелину, вони мали проїхати ще приблизно сто кілометрів, а потім розбити табір і заночувати.
Автоботи вибрали безпечне місце під прикриттям гори, стали табором і вирішили, що першим чергуватиме Бамблбі. Ніч була незвичною. На небі світило багато зірок, але не було місяця, бо планета Тревор не мала супутників. Навкруги було дуже темно і за кожним деревом могла затаїтися будь-яка небезпека. На цей раз чергував справжній охоронець. Та атмосфера Тревора погано впливала на Бамблбі і, після того, як мало не відключився на посту, він пішов до Оптимуса і попросив змінити його. Змінивши Бамблбі, Оптимус відчув те саме. Він не розумів, що діється, але мусив чергувати. Під час його чергування нічого не сталося. Ніч пройшла спокійно.
Вранці автоботи почали складати план дій на день. Було вирішено пройти печеру та підійти до гори, на якій за мапою і було «живе мастило». Згорнувши тент, вони вирушили у дорогу. Навкруги їх знову оточували великі, незвично покручені дерева та малі чудернацькі кущі. Проте, хоч вони і були наче мертвими, все ж несли в собі небезпеку. Місце означеної на мапі перепони було вказане, але вони не знали, що то буде. І ця таємничість захоплювала і лякала. Згідно з мапою, перепона знаходилась за кілька десятків кілометрів від них. Швидко подолавши цю відстань, автоботи опинились перед величною скелею, що на вигляд була неосяжною. Завдяки потужному сканеру Бамблбі, друзі знайшли тунель через скелю. Проте, зазирнувши всередину, побачили, що вона заглиблюється униз на декілька метрів. Спочатку цьому зраділи, що доволі легка перепона. Але придивившись, виявили, що вона наповнена кислотою потужної активності.
-- І як ми перетнемо цю кислоту? – спитав Праул.
-- Може, по стінах? – запропонував Бамблбі.
-- Стіни занадто рівні. Нема за що вхопитися! – відповів Оптимус.
-- То що робитимемо? – спитала Арсі.
-- Перед цим польотом я вдосконалив мої магнітні випромінювачі. І тепер можу робити щось схоже на магнітний щит! – повідомив Рейчет.
-- І як це нам допоможе? – спитав Шершень.
-- В магнітний щит не потрапляє рідина. А це означає, що ми будемо в безпеці протягом п’яти хвилин. Потім у випромінювачах закінчиться енергія і їм потрібно буде перезарядитися, – пояснив Рейчет.
-- Гарний щит. А кулі він відбиває? – допитувався Бамблбі.
-- Ні, тільки рідину, – відповів Рейчет.
-- Погано, – засмутився Бамблбі.
-- Це навпаки добре. Запускай свій щит та пішли в тунель, – наказав Оптимус.
-- Гаразд. Проте, якщо ми не вкладемося у п’ять хвилин, то ми будемо схожі на залізний коктейль, – попередив Рейчет.
Рейчет запустив кулеподібний магнітний щит і в ньому розмістилися усі автоботи. Щит не пересувався сам, йому треба було допомагати крутитися, тому друзі на той час виглядали, як білки в колесі. Автоботи бігли дуже швидко, бо часу було лише п’ять хвилин, а кінця тунелю не було видно. Але коли залишалася лише хвилина, Арсі побачила світло. Автоботи ще дужче почали бігти у магнітному щиту. І лише на останніх секундах друзі вилетіли з тунелю, який знаходився на висоті сорок метрів над землею.
Приземлення було твердим, проте всі лишилися не ушкодженими. Коли автоботи озирнулися навкруги, вони побачили величезну конусоподібну гору, яка була оточена високими стінами. Такими стінами автоботи у себе на планеті оточували будівлі буцегарні. Вони мали вигляд старої, понівеченої часом огорожі, але лазерне випромінювання було тут дуже сильним. Згідно з мапою, друзям потрібно було перебратися через огорожу і здолати гору, де знаходилось «живе мастило».
-- І як ми перетнемо цю огорожу, адже вона захищена силовим полем? – спитав Праул.
-- На сканері видно вимикач. Але він по ту сторону огорожі, – повідомив Бамблбі.
-- Ми можемо перекинути когось через огорожу, а він там відімкне генератори захисного поля стіни. Тоді ми її підірвемо, – розміркував Оптимус.
-- А хто згодиться полетіти? – спитав Праул.
-- Ти полетиш. Ти маєш невеликі ракетні турбіни, що здатні підкидати тебе уверх, і тому тобі легше виконати це завдання, ніж кому з нас, – сказав Шершень.
-- Гаразд. Тільки кидайте якнайвище, – попросив Праул.
-- Не хвилюйся, – заспокоїв його Оптимус.
Автоботи зібрали руки докупи, Праул встав на них і полетів через огорожу.
-- А-а-а. Моя нога! — закричав Праул.
-- Що сталося? – схвильовано спитав Бамблбі.
-- Та байдуже. Зараз я відключу генератор, – заспокоїв їх по зв’язку Праул.
Друзі, не марнуючи часу, почали закладати вибухівку. Відійшовши на безпечну відстань, вони її підірвали. У стіні виникла діра, а через неї усі побачили Праула із пошкодженою ногою. Пролізши крізь діру, Рейчет оглянув свого пораненого товариша.
-- Що сталося? Де пошкодження? – розпитував Рейчет.
-- Моя нога. Я зачепився нею за лазерні промені, – пояснив Праул.
-- Не хвилюйся, я тебе відремонтую, коли повернемось на Землю. А зараз я накладу тобі з’єднувальні пластини, – заспокоював його Рейчет.
-- Залиште мене тут і піднімайтесь на гору самі, – наполягав Праул.
-- Ні, тут ми тебе не залишимо, – протестував Оптимус.
-- Але як ви підніметесь на цей… -- не встиг закінчити речення Праул.
-- …вулкан, – продовжив за товариша Бамблбі.
-- Щось вигадаємо, — заспокоїв його Шершень.
Автоботи вирішили нашвидку змайструвати щось схоже на підйомник, прив’язати до нього канат та по черзі тягнути пораненого товариша. Через десять хвилин Праула уже розмістили на підйомнику та почали рух нагору. Це було важко, але і автоботи не слабкі. Їх підтримувала думка, що вони добудуть «живе мастило» та врятують Балкета. Діставшись кратера, друзі поклали Праула біля невеликої стінки з отвором, через який він міг стріляти вразі чого, а самі почали шукати «живе мастило».
-- Друзі, подивіться, я знайшов якийсь дивний камінь і у його заглибленні щось є, – покликав інших Шершень.
-- Спробуй його дістати, – попросив Оптимус.
-- Моя рука туди не пролізе, – відповів Шершень.
-- Рейчет, а ти можеш дістати цю річ, користуючись магнітними променями? – спитала Арсі.
-- Ні. Вони діють тільки на метал, – відповів Рейчет.
-- Тоді треба його розбити, – підсумував розмову Бамблбі.
-- Гаразд. Бамблбі, у тебе залишилися гранати, підривай, – наказав Оптимус.
Коли пил осів, а камінні глиби впали на землю, автоботи побачили сріблясту колбу. Вони розрізали її молекулярною пилкою та дістали зсередини металеву пластину. На ній був такий текст: «Якщо ти робот і безсмертя хочеш, то неодмінно у гаряче вскочиш!»
-- І що це означає? – спитав Бамблбі.
-- Здається, тут мова йде про вулканічну магму, – припустив Оптимус.
-- А твій щит таке витримає? – спитав Шершень у Рейчета.
-- Витримає. Але в нас буде лише п’ять хвилин, – нагадав той.
--Тоді нам потрібно стати машинами, щоб встигнути, – запропонувала Арсі.
-- Це не проблема, – трансформуючись у машину, відповів Бамблбі.
-- А як ми візьмемо її з магми, – спитав Оптимус.
-- Я можу утримувати однією рукою щит, а другою підійняти мастило з дна вулкана. Але тоді буде слабшим щит, – відповів Рейчет.
-- А час від цього зміниться? – спитала Арсі.
-- Ми втратимо одну хвилину, – відповів Рейчет.
-- Тоді треба їхати дуже швидко, – з запалом сказав Шершень.
-- Поїхали, – скомандував Оптимус.
Рейчет знову увімкнув свої магнітні випромінювання, і всі автоботи у вигляді машин почали крутити кулеподібний щит з такою швидкістю, що не пройшло й трьох хвилин, як у придонній стіні щось заблищало. Завдяки сканеру, що його прихопив Бамблбі, автотоботи знайшли мастило швидше, ніж планували. Рейчет пустив магнітні випромінювання на блискучу колбу і вона піддалася. Тоді друзі почали крутити кулю ще швидше, бо залишалося лише півхвилини. Їм допомагала кипляча магма, вона підштовхувала автоботів угору. Так вони дуже швидко дісталися країв кратеру. Саме в цю мить, як вони вилетіли на поверхню, магнітний щит розпався і їх розкидало у різні сторони. Але на цьому їхні пригоди не скінчились. Тільки-но вони опинились на твердому грунті, до них блискавкою підлетів Руйнівник, забрав «живе мастило» і з такою ж швидкістю зник, не давши автоботам оговтатись.
-- Що це було? – спитав ошелешений Бамблбі.
-- Руйнівник. Він забрав мастило, – гірко відповів Рейчет.
-- Тоді треба його наздогнати, – сердито сказав Шершень.
-- Спочатку треба подивитись, як там Праул, – нагадала Арсі.
-- Це по твоїй частині, Рейчет, – зауважив Бамблбі.
-- Допомагай Праулу, а я викличу корабель, – сказав Шершень.
-- Як ти це зробиш, адже в нас немає авто-пілота, – спитав Оптимус.
-- Завдяки мені – є! – самовдоволено відповів Шершень.
Кожен зайнявся своєю справою. Рейчет намагався зменшити пошкодження напівживому Праулу, Шершень викликав корабель, Бамблбі намагався відстежити Руйнівника, Арсі та Оптимус складали розсипані навсібіч залишки їх знаряддя. Як тільки корабель з`явився в зоні вулкану, автоботи швидко зайняли у ньому місця, помістили Праула у мед-відсік і почали переслідувати десептикона за заданим Бамблбі курсом. Хоча корабель і не був дуже швидким, але вони мали надію наздогнати десептикона. Усю дорогу друзі були насторожі. Вони ніде не бачили Руйнівника. Але через деякий час радар показав якусь чорну пляму попереду. Автоботи вирішили триматися на відстані від ворожого корабля, щоб бути непоміченими, бо не мали чим атакувати. Так вони летіли дуже довго і, як і очікували, прилетіли знову на Землю. Десептикон привів їх до Великого Невільничого озера у Сполучених Штатах Америки. Вже зблизу друзі побачили, як із води піднялася кабіна-ліфт, Руйнівник залетів туди і опустився під воду.
-- Гадаєте, тут залишки Мегатрона? – спитав Бамблбі.
-- Можливо. Та все одно -- мастило там, і ми повинні його забрати, – відказав Оптимус.
-- Як же нам туди потрапити? – спитав Шершень.
--Треба виманити звідти десептикона і затримати разом з ліфтом на поверхні, а ми в той час заберемо мастило, – запропонувала Арсі.
-- Гаразд. Та хто буде виманювати? – спитав Оптимус.
-- Давайте це зроблю я! – визвався Шершень.
-- Добре. Тоді ти будеш відволікати Руйнівника, Праул керуватиме кораблем, а ми заберемося всередину та заберемо мастило, – погодився Оптимус.
На цьому розмова була закінчена. Корабель пролетів над самою водою і автоботи вистрибнули. Як вони і очікували, цей політ спровокував Руйнівника і він вилетів на поверхню, а Шершень впав просто на нього і між ними почалася люта боротьба у воді. А тим часом інші підпливли на Арсі-амфібії до ліфта і Рейчет, завдяки магнітним променям, затримав його. Автоботи спустилися униз до підводної бази десептиконів і почали свої пошуки.
Обшукувати усю базу було довго, тому автоботи розділилися і почали шукати кожен в окремому напрямку. Підводна база була невеликою і тому друзі швидко знайшли мастило. Разом з ним вони знайшли і Мегатрона. Він вже не виглядав, як купа сміття, але на перший погляд був мертвий. Проте не встиг Бамблбі доторкнутися до колби на його грудній панелі, як Мегатрон з величезною силою відштовхнув його.
-- Ось ми знову зустрілися! – переможно сказав Мегатрон.
-- Не квапся сміятися, бо мастило в мене, – глузуючи, відказав Бамблбі.
-- Тікай з мастилом, ми затримаємо його, – закричав Оптимус, кидаючись на Мегатрона.
Почалася боротьба. Автоботи всіма силами стримували Мегатрона, поки Бамблбі не сів у ліфт. Тоді по черзі кожен почав відступати. Таким чином залишився лише Оптимус, який не квапився відходити, бо чекав сигналу. Він зволікав, доки його друзі не почнуть запускати ракети для знищення бази і тільки тоді він буде рятуватися. Домовлений сигнал пролунав. База почала з гуркотом тріщати, і вода потоками рвонула всередину, заливаючи двох бійців. Оптимус щосили побіг до ліфта. Він устиг саме вчасно, адже коли ліфт сплив і друзі підібрали свого командира, всі побачили руйнівні вибухи.
-- Вибачте, володарю, я вас підвів, – трансформуючись у літак, сказав Руйнівник, сумно дивлячись на рештки бази.
Автоботи не стали переслідувати його. Вони хотіли швидше повернутися на свою базу в Детройті і повернути Балкета до життя, а Праула -- вилікувати. Хоча мастила залишилося небагато, але його мало вистачити, щоб Балкет повернувся до них, а Праул знову міг рухатися.
Автоботи гадали, що на цьому їхні пригоди закінчились, але вони не знали, що на них чекає попереду!
ID:
403575
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.02.2013 14:17:31
© дата внесення змiн: 10.03.2013 11:40:26
автор: Гетьман
Вкажіть причину вашої скарги
|
