де бездоганно
стемнілий спокій моря
рве хвильми обезводненими
дно -
там ніч руйнується, мов відчайдушна,
мов причинна.
розбурхується схований від тих,
хто без очей,
блакитний тихий штиль.
бездонно-темний,
бездонно-дикий, вам блакитний штиль.
нескорений смиренням.
непокірний.
хто вірний ночі, як натхненню божевіль,
юродивий володар злих присвячень,
трагедій нерушимих вірний син,
той в штиль залишить місячну
доріжку,
навісних срібних дотиків.
навічно
застигне скрізь потоком водів стічних
каналів Амстердама,
сильветом тих костелів,
що сиплять дзвони в небо.
дзвони? тисячі прокльонів,
понад водою.
та на зруйнованому дні-
благословенням,
як откровення всім неупокоєним,
признанням,
стихає глибше всіх глибин -
штиль.
