За моїм вікном вже майже весна. Через 2 години прийде довгоочікуваний світанок. Рідний мій, хороший мій хлопчику. Стільки часу минуло з того дня коли на календарі був лютий 2013. Що розказати тобі сьогодні. Який ти у мене? Певно сіроокий, з рум*яними щічками і щирим серцем.
Сьогодні мені всього лиш 21. У голові стільки думок та натхнення. Стільки паланів та ще не пройдених доріг. Щастя моє, цей рік видався для мене таким різним. Я відчула таку палітру почуттів та емоції. Мій світ став зовсім інший. В той час, коли ти будеш це читати я напевно вже буду врівноваженою і десь до нудоти стабільною. Не вір мені, не вір, що я завжди робила все правильно, керувалася розумом і маминими порадами. Я була далеко не зразковою.
Не слухай нікого, йди по житті впевнено і не шкодуй ні про що. Ти просто забов*язаний бути щасливим. Бо я тебе тим щастям проклинаю. Ти народжений від великої і зовсім не банальної любові.
Що там у тебе зараз, школа, університет, робота? Ти все робиш правильно. Бо ти мій. Ти найкращий.
Не закривай своє серце від любові. Там для неї завжди має бути місце.
Навіть якщо боляче. Навіть якщо не готовий.
Кохай її. Нехай у душі живе віра.
Любий мій хлопчику, я так вірю в тебе. Ти зараз у моєму майбутньому. Впевнений і самодостатній. Будь мужнім, ніжним та врівноваженим, саме таким має бути чоловік. І завжди пам*ятай: дорогу здолає, той хто йде. Не бійся помилятися.