Тиша часом буває, як рана, такою глибокою,
І ні пластир, ні вата не заповнять її порожнечу.
Вона мовчки виколює очні яблука твого спокою,
Загортаючи мокрі повіки в чадру чернечу.
І здається, що надто натягнута свіжого тіста мить,
Що години – окремі життя, без дійових осіб.
А мовчання пахне корицею і так, як вона, гірчить,
Десь між пальцями, схудлих від тиші, діб.
Непритомніє кисень, від форзаців до стін передпокою,
Сторінками зачитуєш біль, поки лампа не упокоїться.
Тиша часом буває, як рана, такою глибокою,
І, на зло тромбоцитам, до відчаю довго гоїться.
Абсолютної тиші не буває, так само, як і абсолютної порожнечі. Є спеціальні технічні засоби для створення такої тиші і порожнечі Якщо людину помістити у поржнечу і пустоту надовго - вона зійде з розуму...
Юля Фінковська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
нічого собі..я підозрювала, що від цього сходять з розуму...
дякую, мій хороший 
sans mots 
