Вітерець Музейною пробіг,
в ля-бемолі схлипнув під вікном,
під вербою спочивати ліг,
щось прошепотівши перед сном...
Як між іншим, зазвучав баян,
тихий спів - неначе проба сил.
Керував ладами нотний стан,
ларінгітно бухкали баси.
Синява розмила вулиць стрій,
акварельно захід допалав.
А баян на мові на своїй
пісню-повість в сутінки вплітав.
Німота хвилинна, тиша - дзвін...
І тепер вже загудів орган,
Бахова молитва поміж стін
гіркотою плакалась Богам.
Запах сцени, в очі - сотні сонць,
повний зал захоплених сердець!
...Те, що не забулось -не збулось
і тепер уже далеко десь.
Тиша з"їла кодовий акорд,
дзвін монет, як плата за концерт.
Наче другу віддаючи борг,
музикант погладив інструмент.
Скільки душ - окрилених пісень
він з долоні в небо відпустив...
З лави встав Маестро - ось і все,
і розтанув в сутінках густих.
