"Історія лісової кішки" (ця історія відбулась в Василя Шпільки)
Ця історія відбулась,
ще два роки тому
коли у лісі все проснулось,
пішов лісник на полювання з дому.
Який здобуде він трофей сьогодні,
мислив з настроєм чоловік
та підійде що завгодно,
лиж щоб не промахнувся й звір не втік.
Та в буреломі між корінням,
пня від літ старого
тримавшого ліс поколінням,
почув чомусь тривогу.
Натрапив він на лігво рисі,
а на ковдрі з моху
на тлі легкої тиші,
кошеня присило допомогу.
Згнесилене таке маленьке,
мабуть його сімю вовки позагризали
сиділо в нірці цій тихенько,
і на батьків напевно вже давно чекало.
Таке кумедне, кліпало очами,
пожалів, вонож замерзне
серце тож не камінь.
Та коли приніс в домівку
жінка ледве з хати і не виганяла
сварилась: - Де же твої мізки?
- Тобі надокучань вовків ще мало?!
- Схаменись, лиходій лисиці,
- А тут твоя щее рись!
Передавить усю птицю.
Та всеж з годом,
рись здобула її серце,
і дала дружина дозвіл
відчинити до любові дверці.
Як рись була маленькою
в хаті ночувала біля печі,
смакувала атсосферою терленькою
і тепло було як і в день так і у вечір.
А коли дорослою вже стала
потрібно було більше місця,
на соломі лігво влаштувала
щоб не було тісно.
Та їй ще досі, хочется на вогнище дивитися
іще не досить, продовжує листитися.
Дивитись як палає в печі
вогонь який весь час горить,
ніхто їй не перечить
та відвикла і уже не спить.
Хоча вона і мясоїд,
та не задавить жодну курку
коли підходить вже обід,
всідаєтся поблизу кішки Мурки.
Ласує сиром молоком,
а як мяса то захоче,
просить поруч зі столом
щиро дивится господарю у очі.
Тоді ідуть до лісу полювати
раніше чоловік стріляв,
а рись бігла трофеї забирати
та вже з годом зір підводити почав.
У всіх рисів, слух та зір чдовий
вміє добре орієнтуватись,
як ще більше підросте кабанів наловить
лиш потрібно дочекатись.
Обережно підкрадаєтся
великми стрибками нападає,
їй все більше получаєтся
все завжди з малого починає.
Вторішнього ще року
вовки хазяйського Сірка загризли,
відколи рись тут із ніякого боку
не нарушить сіроманець тиші.
навіть не потикаются
в тому що вже переконались,
що не те щось відбуваєтся.
Браконьєри забоялись,
як почнется гін,
як заведено в природі
чекає погодніх гарних змін,
із оселі стрімголов виходить.
Рись кілька днів блукає в горах,
шукавши пару
чоловік розповідає як було на морі,
а у віконце раптом щось як вдарить.
Це рись з прогулянки вернулась,
іщей з гостинцем на порозі
не дарма господврю почулось
отож спокійно спати може.
Погладить похвалить
дасть він їй цукерку,
в хатині вогнище горить,
і не задує вітер впертий.
Велика кицька з плямами,
на довгих лапах,
обережно кроками цікавими
чує шоколади запах.
Крадькома на чоловіка поглядає
трикітні вуха непокоєння ледь видають
а на сіро попелястім кожушку сніжинки тануть,
що не люблять теплоту.
Схиливши голову цукеркою ласує,
а господар гладить по спині
рись любов цю чує,
і дивится в вікно як пролітає сніг.
Лиш любовю можна звіра приручити,
тоді він стане добрим охоронцем
тваринами потрібно дорожити,
як небо любить сонце.
10 жовтня 2011 року...
.
