Просто так нічого не буває. Із очей сльоза не лунає, із дверей не виходить останній. Щось так сумно затихло прощання. Де оркестр? Чому ніхто не співає? Хоч би мовчки а краще без фальші. Час від часу постійне махання ротовим отвором та недбале розповсюдження обіцянками, діє на оточуючих як безперервна дефекація. Таке виверження передбачує ненависть та розчарування. Розділився навпіл діалог. Йдемо на коду. Піти це не значить образитись, і повечеряти з депресією, при телеекранному світлі. Втрачає той хто залишається. А інші будуть як птахи. Інші це винахідники, руйнівники меланхолічних ескізів. Вони спроможні на тверезий, кришталевий розум. Головне не помилитися. По зовнішнім критеріям ніколи не можна ставити діагноз, все може бути набагато глибше. Образа просто так не приходить, в неї є причина але ефект її як вранішня невидима далечінь, принаймні вона повинна такою бути тому що затяжний процес радості не доставляє. А коли позитивні емоції протестують то система виходить з під контролю. Хвороба потрапила в ядро подій. І розвивається вона швидко, це помітно по підозрілій поведінці пацієнта. Така вражаюча ідилія. Зранку невтомний туман, що минає, з ліва знайома стіна тягне руку щоб привітатися. Її обличчя нагадує ту загадкову жіночу красу з вечірнього журналу. Вона теж посміхалась в блискучих променях світильника. Немає зради в темних відтінках, немає почуттями куплених білетів на сеанс насолоди, то тільки престиж серед зграї вуличних авторитетів. Всі як всі, а нормальних мало. Звикайте до зручності, трахайте "не можна", щоб робити "так треба". Ніхто нікому не належить. Це правило на жаль запрограмоване лише у деяких живих організмів, тільки в тих хто виховував себе в чітких умовах інтелектуальної власності. Можливо кожний другий для зовсім іншого і товар але ціни на ньому нема. Безпощадна війна торгівлі. Холоднокровні виживають у жорстоких блокадах, а надійність напевно ховається в словах, які дійсно співпадають з реальними справами. Звучить банально та гидотно, знаю це тому і пишу...
Просто так не кажуть правду, не терплять злидні. Щось у цьому є. Моменти втрачають пам'ять, а пам'ять згадає все. Та посмішка яка любила анфас, часто говорила у незабутній зад різні спільнокореневі слова. І так звично після холодного занурення під обстріл відкритих очей, вразлива правда руйнує кіно. Зробіть рекламу і від матюкайте тих радників, добродіїв. Говорити та судити це не ваше, покидьки. Просто так не посилають і не зупиняють. Наслідок після цього буде різний, тому це під силу справжнім титанам. Зламати долю, руку чи череп може як довбане "люблю" так і важкий предмет, в майбутньому знаряддя даного нещастя. Ті букви які складені разом неправильно використовують, в цьому і біда людства, це як ніж в руках дурної голови. Мало хто знає що ці дві кінцівки ще застосовують в незабутніх кадрах нашого буття. Просто так не тримають за руку, просто так не переводять через дорогу. Щастя примушує битися серце частіше. Під цей ритм живе все що не просто так.