|
- Хто ти? - запитує мене ангел із блакитними очима та сірими, як туман, крилами. Його волосся було чорним, як ніч, а я дивилась на нього та нічого не могла промовити до тих пір, поки не побачила у його руках листя - зелене і свіже, щойно з дерева. Я заплющила очі й спробувала зрозуміти, що це все сон і що насправді його немає тут, що він – це моя уява, яка взбунтувала, образилась, вирішила докучити мені, але ні, не вийшло, він справжній.
- Я ніщо. – відповіла я .
- Але ти мислиш, говориш, існуєш, то як ти можеш бути «ніщо»?
- Не знаю.
- Хочеш я буду твоїм охоронцем? Я подарую тобі життя у світі й буду оберігати доти, доки з моїх крил не осипиться останнє пір’ячко. – він поглянув мені в очі й, не дочекавшись відповіді, підкинув листя вгору. Вони падали мені до ніг і… О Боже! Ноги… У мене з’явилося тіло і я тепер не просто «ніщо» ? Дивно, мороз по шкірі пронизав мене з середини. Опинившись десь серед міста після заходу сонця, влітку, я відчула, що потрібна тут не просто так.
- Ангеле, що це за дивне відчуття? – запитала я його, дивлячись в небо, а він, кружляючи навколо мене, весело сміявся та відповів:
- Твоя душа бажає віднайти своє покликання. Ось, підніми будь - який листочок, адже кожен із них відповідає за щось. Один з них – твоє покликання. – показав пальцем мені до ніг на те листя, що дало мені тіло, і я підняла один листочок. Він був гарного зеленого кольору, насичений, яскравий. В якусь мить листочок перетворився на перо. – О, письменником будеш. Ось твоє покликання – писати, творити прекрасне із слів.
- Прекрасне із слів? – здивувалась я.
Минуло декілька років, поки я опанувала свій дар. За цей час я не бачила ангела. Мені здавалось, що він зник, залишив мене, але я помилялась. Нещодавно я побачила його. У волоссі прорізалась сивина, очі уже не були такими блакитними, а крила пошарпані. Ангел виглядав дуже втомлено й хворобливо. Мене збентежило це:
- Тобі погано? Через що? Де ти був увесь цей час? Що з тобою?
Ангел повільно присів на стільчик і сказав:
- Пам’ятаєш, я казав, що, давши тобі життя, завжди буду охороняти тебе? Я завжди був поряд. Ти – письменниця. Доки ти писала, усі навколо ненавиділи тебе, бажали зла, намагалися згубити тебе, адже ти писала щиро, й усе це я брав на себе. Ти ніколи не страждала. Ти нічого не помічала, бо я забирав собі усі біди й нещастя, що випали на твою долю. І зараз я не перестану тебе охороняти.
Я стояла і дивилась на нього зі співчуттям і нерозумінням усього. Навіщо тоді йому це? Честь? Гідність? Але ж він ангел, він божество, а я «ніщо» тільки з тілом і умінням писати.
***
Завтра мене стратять за правду. Стратять за те, що я не підпорядковувалась комусь і завжди була в’язнем своїх принципів, ідей та думок. З нетерпінням чекаю ранку, щоб під теплим промінням сонця вийти на вулицю і отримати кулю у вісок. Цікаво, де ж ангел? Він казав, що буде поряд – і де ж він? Ні, я не звинувачую його ні в чому, але зараз я б воліла аби він був тут, зі мною. Мені б поговорити з ним, висказатись, а то ж завтра моє недовге, але не даремне життя припиниться, і я знову стану «ніщо».
Легко… Дуже легко на душі. У мої очі впевнено дивиться дуло автомата. Раптом позаду військового з неба щось впало – це був ангел. Так, це був мій ангел. Я зраділа, але коли він піднявся, то побачила сивого, змарнілого діда з обшарпаними, поламаними крилами. Він намагався зробити крок, а потім ще один. Мить – постріл. Ангел розвіявся у повітрі, а я залишилась жива. Чому? А тому що, усі мої вірші, усі мої твори будуть існувати вічно й ім’я моє разом з ними. Ангел дав мені найкращий талант у світі, і моє покликання було варте усіх цих страждань, які він взяв на себе.
Єдине, що я зрозуміла так це те, що я не просто «ніщо» й ніколи ним не була.
P.S.
«Доки знатимуть люди мої слова – я завжди буду жива.»
ID:
415960
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.04.2013 19:25:02
© дата внесення змiн: 05.01.2015 22:52:55
автор: Вероніка Стрельченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
