Нині маю радість:
Вишито сорочку
Вся у барвах ранку
У подихах зими
Не спала ночами
Витинала згадки
У вранішніх видіннях
Пізніх сновидінь
Нині маю смуту:
Де ж любов та, Ладо?
Де життя, Живано?
Сила світла де?
Витинаю думку
Ряст топчу роками
Його ймення чути прагну у вітрах
Вишита сорочка всотує проміння
Сонячне, ласкаве
Що зростить зерно
Проросте крізь землю
Пнутися до неба!
Поглинати барви світу над усе
Чом не можуть люди бути тим промінням?
Відчайдушно жити? З гідністю рости?
Всотувати Слово
Мудрість, силу, віру пізнавати серцем
Пізнавати мить
Страх тримає чіпко
Страх не відпускає
Розлива отруту у твоїй душі
Тож прокинься, брате!
Знищуй павутиння
Огортає щільно кожен вірний шлях
Відповідь знайдеш ти крізь роки
На питання, що тобі важливе
Що керує кожним з нас
Коли відчай понад міру
Понад віру?
Проросте зерно рясним колоссям
У туманах ми блукатимемо віки
Але знаю я одне: нам доведеться за спокусами тлумачити свої гріхи
