Розкажи хоч мені…коли світу боїшся признатись
Кайся,плач,чи кричи…лиш від себе ще раз не тікай
І про вірність мене не питай
Я не ангел та й світ цей не Рай
Просто вір,не звикай від усього ховатись…
Розкажи про життя…коли знаєш,що я саме та
Яка зможе почути і все без вагань зрозуміти
Бо ми вже давно,як не діти
Так хочеться відчай подіти
Як світ особистий бере у полон самота
Розкажи …ну хоч щось,не рани свою душу думками
Обіцяю,не зраджу,я завжди з тобою-ти знай
І це тільки початок-не край
Лише віру свою не віддай
Ти говориш про час,але важчає тільки з роками…
Ось ця річ мені сподобалась. По перше, своєю формою, нестандартній розмір строк, який дає можливість зупинитись і подумати. По друге серйозністю і розважливістю героя. По третє, як не дивно філософськими думками, які прослизають у вірші.
Ірина Форестова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люблю так писати!
Люблю дивувати)Хоч і не збиралася)))Дякую,кицю) 
