В одну вечірню прохолоду
Ті двоє сіли говорить,
Про ту жіночу ніжну вроду
І він сказав, що не зуміє полюбить.
А час ішов за часом дні..
Все ж закохався, але приховав,
Вона чекала у вікні,
А той на дружбу все скидав.
Одної миті зрозумів,
Що дуже важко все в собі тримати,
Бо ж закохатися таки зумів...
Залишилося тільки їй про це сказати.
