Щоб їй відомстити він вбив жука. Чавив повільно і безжалісно. Але так, щоб вона не побачила. Для себе. Він зловтішався, навіть проступила легка, нестримана посмішка. Їй цілком могло здатися ніби це сором'язлива посмішка.
З кожним її словом гнів наростав і ставав нестерпнішим. Кулаки нервово стискалися і набухали величезні сині вени. А вона говорила і говорила! Для чого вона так знущалася над ним? Що хотіла цим домогтися?
Він не піде в неї на повідку, не вийде з себе на радість їй. Як же важко стриматися, як вона б'є по його больовим точкам, вона добре знає де вони і як буде болючіше. Десь між лопаток виступила краплина поту як білий стяг і він відчував як гидко вона стекла по спині.
Замовкни! Замовкни! Замовкни! Всередині голова розривалася гортанним ричанням!
- ...найкращий, мій добрий, лагідний. Люблю тебе!
Цілувавши її він подумав "от брехливе стерво!".
