В молодості та й в зрілості несешся,
Ініціюєш, крутишся, на гору рвешся,
Розпочинаєш, доводиш, завершаєш,
Багато хочеш, трудися, встигаєш.
Амбіції й престиж скрізь підганяють.
Життя заповнене, часу немає.
Під старість так вже не спішиш -
Сиди, думай, обмірковуй, пиши.
Спокійно вникай у сенс життя,
На думку приходять радість, каяття.
Смуток серце збурює та огортає,
Як бачиш, що слон з посудом гуляє.
Тужить душа у краю милім,
Де розгулялася нечиста сила.
Та й сам бачиш, що не все зробив,
Трудився, не до кохав, не до любив.
Уваги комусь не достатньо уділив ,
На щось не хватило розуму чи сил.
Як дії чи рішення не такі приймав,
Бачить Бог, що злого помислу не мав.
Та щире мав завжди сумління,
Не останнім був в своєму поколінні.
Турбувався на бурхливому зламу віків
Про рідних, близьких, співробітників.
Подяку ніколи не чекав. Не треба.
По ділах віддячать: бачить Небо.
А сенс життя тоді лиш має,
Коли живеш, а не доживаєш.
Лиш до того часу життя гідний,
Якщо комусь іще потрібний.
Коли ж потрібність ця зникає,
Життя твоє те ж сенс втрачає…
ID:
421214
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 27.04.2013 11:32:29
© дата внесення змiн: 27.04.2013 11:32:29
автор: БГІ
Вкажіть причину вашої скарги
|
