Смарагдовий килим духмяних зарошених трав
Шовковими стеблами ніжно лоскоче нам п’яти.
Ти з дому мене рано-вранці сьогодні украв
На луки травневі цвіт щастя казковий шукати.
Промінчики перші підсвічують краплі роси,
Вкриваючи луки іскристим вогнем самоцвітів.
Тамуємо подих, милуючись дивом краси,
Шукаючи цвіт неземний – найпрекраснішу з квітів.
Хто бачив цвіт щастя? Рожевий, блакитний – який?
Як можна знайти дивовижу, котрої не знаєш?
Але я упевнена: щастя бутон – золотий!
Вогненний, гарячий – в кишеню такий не сховаєш!
Давно загубили на луках буденне взуття,
І одяг потроху скидаємо, змоклий до нитки.
Я знаю, коханий: в минуле нема вороття,
На сонці паруючи, швидко зникають відбитки.
Волога тканина принадно окреслює стан,
Хвилює прозорість бажань і відверта чуттєвість…
В траву опускаємось, ніби пірнув в океан…
Спиняється час... Довжиною в життя ця миттєвість…
Розморені сонцем і щастям наповнені вщерть,
Оновлені духом, як після святого причастя,
Нарешті сприйматимемо золоту круговерть
Пухнастих кульбабок…Так от ти яка, квітка щастя!