Давай страждати, притворяючись людьми,
різати вени й вішатись по кухнях.
Давай будемо так як і вони,
кохати дам у кольорових сукнях.
Нехай наркотиком для нас буде наркотик,
а не емоції й шалені почуття.
Будем ходити в бар після роботи,
не цінуватимемо час, любов, життя.
Нехай всі думають що ми такі як інші,
що любим запах квітів навесні.
Нехай присвячують нам також свої вірші,
про те, як прилітаєм до них в сні.
Давай но спробуємо хоч на кілька років,
залізти у безодню сірих мас.
Зробимо в цю буденність кілька кроків,
а не сподобається - повернемо час.