Що ти побачиш уві сні,
Як стулиш віки на годину?
Що топиш смуток у вині
Чи лагодиш машинки сину?
Чого чекаєш від небес?
Чи милосердя, чи карання…
Такий, як є – це ти увесь?
Чому ненавидиш кохання?
Навіщо серце в тебе в грудях,
Як ти не слухаєш биття?
Чи ти так звірився у людях,
Що не сприймаєш каяття?
Як я спочину на годину,
То сон один – все ти та й ти.
Душею й тілом лину й лину,
Та терня хоче оплести.
Пручаюсь рвуся – все даремно,
І кров вже бризка з вен моїх.
Я тебе згадую щоденно,
Та стомлена, не чую ніг.