Вночі, коли горять самотні зорі,
коли весь люд віл праці спочива,
наснився сон мені чудовий,
тай показав дивні дива.
Наснилась мені земля моя.
Квітуча, вільна та жива.
Поля жовтіють, синє небо,
вишневий сад цвітом буя.
Дніпро тече в далеке море.
Пороги-кручі оббива.
Дай же ш мені моя доле
В житті побачить ці дива.
В вінках дівчата пісню заспівають.
Солов’їна землю обліта.
Та ті ж слова всім душу зігрівають.
Стара бабуся молодість згада.
Нема брехні.
Вона ж не приживеться
в країні, де живуть чесні царі.
Народ простий на пана обернеться.
Нащо брехня на праведній землі?
Але розбився дивний сон
об лай дурной собаки.
Відкрив я очі. Де я є?
Не можу зрозуміть.
Скрізь брехня!
А де ж то моя правда?
За правду в нас можуть убить.
А де поля, що під сонцем розквітають?
Де земля моя, що вільна та жива?
І де весь люд? А-а-а…нового пана обирають.
На пагорбах Дніпра посохла вся трава.
Солов’їну вже стоптали із землею,
але й земля чужа. Чужі і ми на ній.
Залишився я в полі з волею своєю,
обвився нам за горло злючий, жирний змій.
Приляжу я на полі.
Скручуся, як дитя.
Заснути хочу міцно на ціле я життя.
І не виртатись більше в цей світ
журби й сміття.
Заснути сном чудесним.
Бути там завжди.
Коли ж Дніпро могучий
проллє тонни води.
І змиє всю падлюку.
Змите журби сліди.
Приб’є вода пилюку.
Народ встане з колін.
Забудуть ції муки
й поставлять фундамент щастя
для нових поколінь.
