Щоразу,
коли я напивався
все йшло в чарівний світ,
світ невагомості й безтурботності.
Я літав - був собою.
Напевне.
А потім
на ранок
довідувався
(зазвичай з історії надісланих повідомлень)
про свої справжні погляди,
і розумів ким я насправді є.
За що зазвичай доводилось червоніти,
за себе.
Тепер,
перед тим, як напитись
вимикаю телефон,
викидаю сімку в куток зі сміттям,
від'єдную клавіатуру, мишку, монітор,
зв'язую ноги, руки, допомагаю зубами
Тільки тоді п'ю.
Так от,
Прокидаюсь зранку,
на підлозі,
напівпорожня пляшка стоїть біля ліжка,
руки в кров від мотузки,
на колінах синці й порізи,
знаходжу розбитий телефон,
сімку серед сміття,
комп'ютер не зібраний.
От і добре.
Так я забороняю собі бути собою.
