Лежиш собі у полі,
блакитне небо над тобою
і пурпурові хмари.
Тебе оточують квітки,
прекрасні наче перли,
і чути шум бурхливої ріки.
Ти очі ясні закриваєш,
надіючись втікти,
від всього світу,
від суєти...
І вже у снах ти
десь блукаєш,
ховаєшся на дні,
тієї глибокої ріки.
Ховаєшся у хмарах,
тих що в небі летять
собі й летять.
Хотіла б ти назавжди
у цьому бути сні,
але тебе щось заставляє
прокинутись і йти.
На тебе хтось чекає.
Прокинься та живи!
