Ти кажеш, що все зрозуміла,
Кажеш, знаєш, як я до тебе ставлюсь.
Не помічаєш, в тому то і діло,
Що навпаки все, брехати не збираюсь.
А я з тобою абсолютно безкорисно,
І не бачу в тобі я недоліків,
Відстань терплю, постійно, навмисне….
Це, як хвороба, я не шукаю ліків.
З середини з’їдає та думка,
Що, вірити не можна нікому,
І, мені знов щастить недоумку,
Картину бачити до болю знайому.
А я тобі відкриваюсь завжди так,
Як, ніколи раніше в житті, нікому,
Я кохаю тебе, кохаю, однак,
Сумніватись причину знаходиш чому?