годинник бігає вперед-назад
як поїзда гомінкий вагон
він відправляє мене в Багдад
зібрати скарби життя в бутон.
крізь стіни пробивається холод
заглядає в мою замкнену душу
а там вирує сильний голод
через який пройти себе змушу.
Тихо спала пустинна вулиця
не чекала нових тіней
пробігала нею старезна мучениця
в пошуку своїх молодих дітей.
Як сніг на голову, на неї випав смуток
руки свої опустила вона
в руці хустинки жмуток
і обдерта церковна ікона.
ця зустріч була жаданна
я тихо крокувала до неї
цю жінку було звати Ганна
вона бачила все, навіть колізеї.
Я їй допомагала на ноги встати
шукала дітей, ховала смуток
не хотілось бідну жінку кидати
ми чекали якихось звісток.
