Ти моя таїна і зневіра
У прокляту і вічну любов …
Що є гірше тієї наруги?
Що є краще відчути це знов…
Ти породження пекла і світла!
Із тобою радію й тужу,
Відрікаюсь чаклунської сили!
Відрікаюсь! І вірно служу…
Як у прірву вдивляюсь у тебе
І стрибаю у неї за мить…
Відпусти! Щоб я вмер і на небі…
Подаруй бути поруч ще мить.
Розчиняюсь в тобі наче в морі
У тенетах тугої коси…
Ти перлиною станеш морською…
Не пізнаної досі краси.
Як янтарна сльоза твої очі…
Піднімають цунамі чуттів…
То лечу як пір’їна у небо,
То як попіл, що тільки згорів.
Ти моя таїна і зневіра
У прокляту і вічну любов …
Відпусти! Щоб я вмер з тої туги…
Подаруй оцю мить… знов і знов.