Частина 7
Увесь мій шлях осяює проміння
Ти відчиняєш браму
Сил би, щоб дійти
І наче...сумно?
Уявляю вістря, що коле в спину
Та розв'язані стежки
У серці стільки недовіри
Напевно, марю я
Ти відпускаєш чи це лише омана?
Я недовірлива, такою виросла
Мене виховувало місто, жадібне до шани
Можна навічно загубитися у власній боротьбі
Шукати винних та доводити щось вправно
Але від тебе вимагається лише відчути мить
І розчинитися у ній чи підкорити її владно
Щоб більш не йти чужим шляхом
А свято вірити лише своїй дорозі
І дім ти справжній свій знайдеш
Я вкотре мрію, хоч і здавалось, що минулось
І стіни міста замайоріли за спиною..
Червень-Грудень 2012
