Був ти старий і сивий,
Зосереджено-сам.
Був ти такий красивий,
Наче зимовий сад.
Сад, де немає сліду
Навіть дитячих лиж,
Де так прозоро й світло,
Холоднувато лиш…
Саде мій срібночолий,
Смутку промерзлих віт,
Де ті вітри, що вчора
Твій оббивали цвіт?
Віття у чорних хащах,
Наче хрести дзвіниць.
Так воно, може, й краще -
Жити без таємниць.
Наче й не заболіло,
Лиш засліпило знов
Спогадом чорно-білим,
Наче німе кіно.
Згадуй тепер – не згадуй…
Просто - візьми й прости,
Мій посивілий саде,
Цвіте мій золотий…
