Не коханка. Не дружина.
Так - коротке божевілля.
Навпіл хруснула крижина,
Нас розносить чорна хвиля.
Нас розносить в різні боки,
Крутить-вертить і колише,
А ріка така глибока,
Як любов ота колишня,
Як ота колишня туга,
Як ота колишня віра -
Мала брата, мала друга,
А тепер між нами - прірва.
А тепер весняна повінь,
Що бурунить і клекоче
Без надії , без любові
Проти бурі, проти ночі…
І ніхто у тім не винен,
І змінити щось не годен.
Просто час настав, як видно,
Час великий льодоходу.
Льодоходу, льодоколу,
На який немає ради,
І ніхто уже й ніколи
Не поможе, не зарадить…
Без надії і без віри,
Де усе на волю Божу,
У оцім життєвім вирі
Не рятуй мене, не зможеш.
Навпіл хруснула крижина -
Сам рятуйся, якщо хочеш,
Як пір’їнка, як піщинка
Проти бурі, проти ночі…
Життєво.
