Кує зозуля на стіні,
Час не стоїть на місті,
Стрілки штовхають в пам’ять дні,
І щасливі й грішні.
Тік – так, тік – так - стоїть коньяк,
Думки лиш на закуску,
Що зроблено в житті не так,
Чому в душі так пусто.
Стрілки ідуть лише вперед,
Назад немає ходу,
Доля дала в театр білет,
Вистава вийшла з моди.
Життя театр – актори ми,
Маємо різні ролі,
А не знайшовши себе ти,
Кидаєш виклик долі.
У кожного своє щось є,
Людина – особистість,
Той хто шукає той знайде,
А інший просить милість.
Сценарій пишемо життю,
Самі – чи може доля,
Якщо ж самі, чому дитя,
З дитинства бачить горе.
Кує зозуля на стіні,
Кує вона і в гаї,
Не зрозуміло все ж мені,
Скільки? Чому? Що далі?
Той хто шукає той знайде - вірно, а дитина з дитинства бачить горе, бо щастя не має... Вибір за нами, що ми хочемо щоб бачили наші діти, коли ми щасливі....чи нещасні...
Дядя Вова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00