Скільки потрібно часу, ще того,
Щоб назавжди, мені тебе забути,
Щоб від душі кохання джерело,
Струмком у серце впадало без отрути.
Любов сліпа і дуже таки вперта,
На мозок давить, кровинку тихо п»є.
Яка ж, я на рахунку в неї жертва?
Не знаю! Та знаю, що мене не вб»є!
Незнаю впевненість ця, звідкіля взялася,
Може по генам все передалось,
Чи сила волі може в кров впилася,
Сильніший я – ніж декому здалось!
Краще одному, ніж жити з ким попало,
Так, ще раніше Омар Хайям сказав,
І хоч життя вже вдосталь потріпало,
Вірити в щастя, однак не перестав.
Головне, що віра не згасає. 
