Вже давно не писала про наші старенькі вулички…
Мабуть, зараз мої думки потонули у безкінечних вібраціях перонів
У переплетіннях залізничних колій і шелестах квитків…
«Ваш потяг відправляється на станцію спогадів»
Туди, де тебе чекають, або й ні, швидше за все… Хоча…
Літо заходить за обрій, тоне у морі,
залишаючи нам лише окремі промінчики мрій,
порухи вічних сподівань та очікувань.
Якось так дивно, відчувати, що час зникає.
Інколи навіть страшно розуміти, що старість
Накриє тебе своїм білим пледом…
І тебе! Від цього нікуди не сховаєшся…
Хочеться просто жити. Просто відчувати кожну секунду,
Кожну радість. Сповна. ..
І хай там як, вірити в щастя.
Carpe diem!
