19.09.2013* 18:40
Травень 1990 року.
І грякнув грім.
Несподівано з'явився якийсь наріст на статевому органі, 4 травня я знову почвалав до Поліклініки вчених і на цей раз потрапив таки до уролога. Молода, витончена, інтелігентна і вишукана людина. Діагноз мене ошелешив:
- Ми називаємо це "кольорова капуста". Передається лише статевим шляхом. Як давно ви були із жінкою і з якою? З дружиною? Поздоровляю. Вибачте. Інкубацуійний період підходить. Лікується довго і настирно. Але я маю в'єтнамський засіб. Це рослина витяжка. Не офіційно можу спробувати полікувати. Гроші у вас є? Добре. Будете до мене приходити на протязі 10 днів на 10:00. Зможете? Добре. Ні, оплата за кожний сеанс. 10 карбованців. А це вже з'ясовуйте із дружиною.
З'ясовували до 3:30 ночі і, безумовно, я був винний, хоча 10 років окрім неї ні з ким не мав справ.
Зараз продивився запис у блокноті за 6.05.1990 і жахнувся: явно хвора людина робила спробу врятуватися через упорядкування свого стану, перерахування всіх негативних і позитивних рис дружини, порівняння їх із власними і відповідним висновком, що вона винна сама в усьому, і що вона кляне день свого народження. Явно психічний розлад!
Продовжував спати на кухні на підлозі, вночі 9-го травня прокинувся від того, що мої ноги не змикаються і що я нічого не відчуваю між ними. Подивився і ошелешив: між ногами був кабачок розміром і кольором як червона цегла. Я був настільки ошелешений, що тупо зробив спробу надіти на "кабачок" стакан. Діаметр стакана був малий.
Почвалав до лікаря. Ледве дочекався його біля кабінету. Він з'явився, як завжди, усміхнений, доброзичливий і веселий. Я мовчав. Мовчки показав своє надбання. Бідний чолов'яга побілів, впав на стілець і у нього почалася тіпалка. Він хапав повітря, а потім його обличчя перекосив переляк. Я все зрозумів і мовчки вийшов із кабінету.
Три дні відходив від цього стану. Навіть сміявся з цього. Алергія. Страшна і миттєва алергія. На четверту добу все пройшло, в тому числі і "кольорова капуста" щезла, але ця історія щось включила в мені, бо з'явилось переконання, що мені необхідно шукати контакти із нетрадиційними лікарями, про яких я колись десь чув, хоча і не знав від кого та коли.
Попереду у мене буде розуміння, що подібні речі можуть бути наведеними на людину спеціальними методами. Попереду у мене буде і історія із студентом Іваном (буду так його називати).
Один раз в аудиторію, де я працював із студентами, зайшов молодий чоловік і, ніяковіючи, сказав:
- Вибачте, я Іван такий-то (він назвав прізвище мого однокурсника), я його син. Мені сказали, що ви тут можете, вибачте, допомагати, то я подумав, що ви мені допоможете...
Я подивився на хлопця, а Хтось в мені саркастично розсміявся: "Продовження кольорової капусти".
- То що у вас?
- Мені не можуть поставити офіційний діагноз. Я лежав місяць в лікарні. Лікували від сифілісу, але ніяких лабораторних підтверджень того, що у мене сифіліс, немає. В той же час у мене віднімаються ноги і є інші зовнішні прояви сифілісу.
Голос в мені прошелестів: "Наведений сифіліс. Нейросифіліс. Чув про такий?" - "Ні!" - "Поговори з хлопцем і дай рекомендації".
Поговорив. З'ясувалося, що він на протязі трьох років мав фактично подружні стосунки із студенткою молодшого курсу. Все було добре. Але коли він вийшов на диплом, то її батьки категорично виступили проти нього, бо він не киянин, у них велика квартира, папа велике цабе у Військах, то не хоче мати такого зятя. Спроби якось улагодити це питання ні до чого не привели. І раптом хлопець на рівному місці став сифілітиком. Завалив диплом і взагалі - все життя пішло коню під хвіст.
- У вас сифілісу немає і не було. Тікайте з Києва. До батька. Через рік захищайте диплом. А зараз - негайно з Києва. І ніяких лікувань! Ніяких медикаментозних лікувань!
- Але...
- Ви прийшли по допомогу? Я дав її.
- Дякую.
"Гарний початок! Поставив сильний блок. Але от чи виконає він потрібне? Та це вже не твоя турбота" - шелестів Голос в моїй голові.
Я більше не бачив Івана. Але із голови довго не йшло, чому так трапилось з ним. Було щось таке, що мені не давало покою. І все з'ясувалося через декілька років, коли я потрапив у відрядження як архітектор до Закарпаття. Безумовно, я прийшов у гості до однокурсника. Гарна зустріч, хоча при навчанні ми і були представниками двох різних течій: він - більше технарний уклін, я - більше мистецький. І тут він мені розповідає, як заївся із одним начальником у Києві, як він зробив шикарний ніж з рукояткою із рогу оленя, як він цей ніж заговорив, а потім подарував начальнику (вони обоє були мисливцями) і той достатньо швидко помер. І мені стало боляче, бо все стало на свої місця.
В кінці травня у мене відбувся цікавий інцидент, який можна вважати передвісником послідуючих подій.
Я мився у ванні. Раптом у мене впало мило за межі ванни. Нахилився підняти його та із здивуванням зрозумів, що коли моє тіло і моя голова були нахилені під певним кутом, то в моїй голові з'являвся точно такий шум, який з'являється коли крутиш верньєр радіоприймача. Здивуванню не було межі. Почав робити експеримент, з'ясовуючи під яким же кутом з'являється цей шум. Зробив так декілька разів і раптом в моїй голові роздався суворий чоловічий голос: "Припини бавитись! Іде настройка!" Я закляк в переляку. Подумки белькотів: "А я що, я нічого..." - "Мийся далі!" - і повила тиша. Спробував нахилятися - мовчання, і шуму немає.
Цей інцидент я забув на другий день і згадав про нього тоді, коли у мене повністю сформувався Канал.
19:40
Багато того, про що пишете, зрозуміло мені. Мала досвід.
Але брати на себе відповідальність за здоров"я чужої людини - не страшно? Можна й нашкодити.
Піду до наступного розділу
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тільки якщо тебе просять, а не просять - і не пробуй щось робити! Це правило Цілителів.
Можливо і я могла б вам дещо розказати, але тут не хочу. А ще запитаю: на віддалі у вас є здатність щось розпізнати?
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я розкажу як мене Протягнули через вервечку конкретних проявів Розширених Сенсорних здібностей, розкриваючи та прикриваючи їх, і все заради однієї, про яку і зараз, коли вирішив бути відвертим, не можу говорити. Але відстань не має значення. Має значення принципи, які ніяк не можна порушувати. Я діагностував людей, території і події. Зараз: давно припинив діагностувати людей; території - це геомантія, це можна і зараз; події - ... я на пенсії.
Є одна цікава особливість!!! Серед поетів багато є людей, що в дійсності мають розширені сенсорні здібності, хоча і не всі це розуміють. Але! Не всі езотерики є поетами і не всі поети є езотериками. Тому тим, хто усвідомлює себе таким, так тяжко жити.
Як ви відважилися на написання книги? адже не завжди і не все можна виносити на люди. чи це самостійне рішення, чи вказівка, чи дозвіл?
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Відчай, можливо, а головне - мені багато років і втрачати вже нема чого. А так, може комусь допоможу, розказавши як це було. тим більше, що таких, хто пройшов через ЦЕ і досі живий та навіть при здоровому глузді - мало. Про Дозвіл. Мене примушували багато років назад це зробити, але я тоді не наважувався і... маю те, що маю. Вказівок ніколи не мав, а Заохочень, Підказок - багато. Дякую, що це певним чином Вам не байдуже.
