5.08.2003* 8:08
Кожна людина у скрутному становищі шукає порятунок у певній діяльності. Напевно і ця моя книга є таким порятунком для мене, бо вона примушує мене відривати свої думки від жорстокої для мене дійсності та відправлятися у Мандри Думки.
Досі пам'ятаю, як неймовірно давно, у 1956 році, під час воєнних дій в Угорщині, один раз, коли я у складі відділення зв'язку чергував у пограбованому повстанцями приміщенні гуртожитку Посольства СРСР в Будапешті, і вночі запоєм читав книги, бо книги великої бібліотеки чомусь залишилися неторканими, до мене прийшла думка про те що собою уявляє Всесвіт. Це було так несподівано (в руках тримав Мопасана) і раптово, що я відклав книгу і безоглядно втупився у простір. В голові клубочились якісь питання про те, що Всесвіт - це велика молекула, що наша Реальність є частиною Чогось великого, що наше існування якось мотивоване тощо. Добу ходив під впливом цих думок і протиріччя розривали мене. Мені було 20 років, за плечима тільки школа, завод та ця армія, то знань ніяких, і на фоні цього думки про Всесвіт були особливо тривожні та шокуючи. Далі я все це забув на десятиліття і фактично докладно тільки зараз згадав про це.
Якщо ми будемо дійсно уявляти, що наша Реальність є частиною Чогось достатньо великого, то тоді ми повинні визнати, що ієрархія цього Чогось тягнеться від самої Реальності "униз" та "уверх".
Як вона тягнеться униз ми можемо собі уявити достатньо просто. Наприклад, якщо будемо рахувати від Сонячної системи, то прийдемо до Землі. А далі все залежить від площин розгляду та штучного роз'єднання цілісного планети.
Ми можемо піти по шляху фізичної будови Землі і достатньо швидко прийдемо від її поверхні через кору до центрального ядра.
Ми можемо піти шляхом побудови системної структури і тоді будемо мати ієрархічний ряд: Планета/Речовина/Хімічні складники/Молекули/Атоми/Елементарні частини/? тощо.
Ми можемо піти шляхом розгляду Живого на Землі і тоді побудуємо інший ряд: Біосфера/Екосистеми/Живі системи (Миікроорганізми; Простіші; Рослини; Тварини; Люди)/Людина.
Таких систем можна побудувати безліч і всі вони будуть паралельними зрізами одного і того ж - нашої Реальності.
Але 20 століття накопичило достатньо матеріалу для того, щоб люди вже змогли зрозуміти, що паралельно до Реальності існує Щось НеРеальне і що окрім неї існує Щось так само Реальне, але паралельне. Безумовно, про це зараз Наука та Релігія не говорять, бо в них при будь-яких еківоках на Бога та на Нематеріальне, править бал саме Матеріальне! При цьому в оковах махрового табу знаходиться все, що не вписується в Прокрустове ложе як Наукової, так і Релігійної парадигми. Та трагікумедність ситуації полягає в тому, що вони не можуть пояснити головне, хоча б теоретично, що таке Реальність і Що є за межами її, якщо існує Таке і Там.
Цікавим є те, що масив інформації, який зараз накопичений Людством по колу цього питання, достатньо великий і різноманітний. Особливо значущим є той, який накопичило нестримне і не цнотливе, а повієподібне 20 століття.
Якщо відійти від звичного стереотипу та стати на системну точку зору і при цьому зробити спробу зрозуміти, що саме ховається за усім масивом суперечних, мінливих та не окреслених фактів, явищ тощо, то складається враження, що по відношенню до Людства Хтось проводить таку саме політику, як її проводить (вже прийнятий стереотип) Вищий Розум стосовно окремих людей, які входять, чи їх уводять, у стан Сенсорного Розкриття і вони стають контакторами, езортериками, екстрасенсами (придуманий радянськими академіками термін і тепер знайомий всім), відунами тощо.
По відношенню до таких людей діє достатньо накатана Програма, яку я за період з 1990 року дуже плідно та ефективно відчув на собі.
Коли людина народжується із закріпленими здібностями, то все, здається, достатньо просто: Людина росте та розвивається і її сенсорні здібності ростуть та розвиваються паралельно до цього. Але скажемо, що:
1). не всі люди народжуються із сенсорними здібностями;
2). серед тих, хто народжується з такими здібностями, вони не всі бувають потрібні Вищому Розуму;
3). серед тих, у кого вони потрібні Вищому Розуму, це відбувається на різному етапі їх реального життя.
Чим пізніше відбувається у людини Сенсорне Розкриття, тим тяжче та трагічніше воно протікає. І причин для цього багато, а саме:
а). У людини вже є закріплені загальні життєві стереотипи сприйняття навколишнього та внутрішнього середовищ і вона певним чином є запрограмована, а при Сенсорному Розкритті ці стереотипи та програми необхідно руйнувати;
б). Людина має певний та теж закріплений стереотип сприйняття світу чи, як я називаю це, Спіритуалістичну Програму;
в). Людина знаходиться в певному оточені, для якого ця людина є вже засвоєною і теж стереотипною.
(Продовження = 3.2)
Саме страшне для мене те, що людина ніколи не зможе осягнути чи розшифрувати Реальність. Чим більше ми дізнаємося про реальне й нереальне, присутнє у світі, тим більше впевнюємося, що нічого не знаємо!
Пане Вікторе, у Вас якось неправильно сформований профайл, принаймні, я його так бачу - права сторона йде у безкінечність, не видно рейтингу і т.ін.(Можливо, простягається за межі Всесвіту? )
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так. Але якщо я зараз почну щось говорити, то це буде не правильно. Всьому свій час. Щодо Реальності. Треба зрозуміти, що кожна людина є не тільки Реальним Тілом, що кожний з нас є унікальним в неунікальності! Можна поставити перед собою мету: вивчити все, що по цьому питанню напрацювало вже Людство. Але, не маючи хоча б робочої власної парадигми, потонеш. І про це, маю надію, зможу розказати.
Є у мене одне дуже важливе для кожної людини запитання, не залежно чи написала вона таку книжку, чи ні; чи має якийсь особистий духовний досвід, чи не має. Але іще почекаю. можливо дочекаюсь відповіді у вашій праці.
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
) 
