Сьорбаю гаряче плавно – щоранкова процедура.
Я прокинулась. Це ранок. Все життя, немов мікстура.
Гущі залишки на стінках, аромат терпкий, яскравий,
Я поглядаю у вікна й раптом розливаю каву.
Там, за стінами коробки, дещо дивне й неповторне,
Ексклюзивне, унікальне й трохи… - напівілюзорне.
Зникли хмурі забудови, очі в пошуках біл-бордів,
А навпроти підвіконня – стара стежка видзиґорна.
По боках там диво-квіти, пуп’янками – немовлята,
Сходами торкає неба. Це мій вибір – окриляти.
Понад морем-океаном - вертикальне узбережжя,
Шкода, що нема таблички «Люди! Будьте обережні!»
Підвіконням я крокую просто в душу, в невідоме,
Уперед і тільки прямо, не зустріну тут знайомих.
Це мета моя – обрати ту дорогу за віконцем,
Адже всі ми, певно, зможем – ті , хто в серці ходить з сонцем.
