Плаче небо від осені,
Журавлів вже нема…
Бо давно берег скошений,
Йде в безтрав’я – зима.
Плаче сонечко вишнею,
А ріка воду п’є…
Запах літній колискою,
В нашій долі цвіте.
Як набридли дощі в душі,
Хай вітри гомонять,
І летять по щоці моїй,
Сльози і мерехтять.
А дощі, як вгамуються
І засяє роса…
Хмари враз поцілуються
У ясних небесах.
Але ж осінь прекрасна,
Хоч надворі дощі!
Не сумуй передчасно:
Бач, палають кущі!
Це калина, як ватра,
Обпікає теплом.
Ти повір, буде завтра
Іще літо з теплом!
Якщо хмари поцілуються -
Не покине тоді дощ,
Краще хай вони розходяться,
І засвітить сонце знов.
Гарна Ваша осіння замальовка - трошки суму, печалі, але з краплинкою світлої надії
"Плаче небо від осені,
Журавлів вже нема…
Бо давно берег скошений,
Йде в безтрав’я – зима."
А дощі, як вгамуються
