Осіннє сяйво від беріз.
Чи то міраж? Чи то похмілля?
Чого журитись? Ще неділя,
ще не сьогодні, то колись
і нас попросять на весілля.
Таке весілля, хоч заплач,
хоч закричи, що знову – гірко,
хоч промовчи, а хоч – пробач
за незразкову поведінку.
Таки пробач за прикрий гріх,
що не навчився веселитись
від повноти земних утіх –
в одній яранзі розговітись,
як на крижині два моржі
в тісних стосунках спілкування
на спогад вдячної душі
про нерозділене кохання.
Про те, що милу та чужу
не подарує жодне свято,
бо й чукча знає, що межу
з чужим нелегко подолати.
Тут треба іншого, який
ніяких штучних меж не знає,
який, буває, щось чекає.
А раптом скажеш, – будеш мій
аж поки скажу, – відпускаю.
Аж поки в листі яворів
з нас осінь знову зніме шати,
аби звільнити від боргів,
які так легко віддавати.
Та мало радості в тобі,
з якою весело журитись,
не потураючи юрбі.
А як нема чим поділитись,
то розбуди її в мені
душею, серцем чи жагою,
щоб розділив її з тобою,
як світлу радість уві сні.
Заволодій і будеш мати
хоч би приманку для ярма.
А як нема що обіцяти,
то обіцяй, чого нема.
Або хоч те, що може бути,
коли не в радість те, що є,
коли все наше житіє
так легко витерти й забути,
аж поки не прийдуть роки,
коли чекають лиш одного –
безмежне небо та зірки,
де в сяйві півночі стежки
устелить листя від порогу.
І аж тоді прийме сім’я,
що буде не від цього світу.
Тому не гнівайся, що я
не вмію поки що радіти,
що й чукча міг тебе зігріти,
коли була ти не моя.
ID:
452016
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 01.10.2013 16:35:58
© дата внесення змiн: 19.12.2013 22:53:33
автор: I.Teрен
Вкажіть причину вашої скарги
|
