Як тільки сонце-трудівник засіяло, мандрівники вже були в дорозі. ішли вони на схід, до Польських Карпат , які вже не ледь виднілися за обрієм, а стояли перед дітьми, наче ти стоїш під польськими костелами. Вранці Орлі й Нарміна йшли величезним полем, якому, здавалося , немає кінця, а вдень вони вже пробиралися крізь хащі такого ж безкрайнього лісу, як і те поле.
Пополудні вони зупинилися в наметі , який, напевно сам збудувався для дітей , бо навіть зіркі очі Нарміни не змогли його відрізнити від куща.Підсмаживши на вогні щойно впійманого зайця і з`ївши його Орлі пішов прогуля тися і знайшов якийсь згорток. Ним виявилася третя, світло-зелена сторінка.
Коли надвечір мандрівники знову вирушили у дорогу , сонце вже не світило над ними, а сховаючись за Карпатами, ніби просило допомоги у цих міцних і красивих гір. Через годинку-дві коли вже сонце остаточно діти зупинилися на ночівлю і повечерявши лягли спати. У лісі не було чути ніяких звуків, крім зитання гілок сосон а також мирного похропування. Здавалося, що тут немає , не було й не буде живої душі. над лісом сяяли роги місяця, що вказували мандрівникам шлях, бо вони показували в сторону Карпат. Але й без цього дороговказа можна було знайти шлях, бо Карпати вже вивищувались великою сіро-бурою плямою на тлі темно-зелених соснових і ялинкових лісів.
