Чому так гірко в будні пахне кава?
І щось неначе в просторі болить,
І все таке, чого давно чекали,
В один момент миттєво прогорить.
Бо все, здається, надто нездійсненним -
Поступлення, уроки і книжки, -
Усе це стало більше ніж злиденним
Та треба щось в житті і досягти.
Уже набридло в стресі кожен день
Перебувати, знаючи напевно,
Що за короткий неспокійний час
Ми знову зможем думати приємно.
Ми не оцінюєм реальність своїх сил
І інколи піймаймось на дрібницях, -
Це коштує складанням наших крил,
Та, зрештою, - все сказано на лицях.
Але якщо подумати логічно,
То тих проблем, по суті, і не має:
Всі пам’ятають все чомусь панічно,
А те, що треба, з пам’яті зникає.
Ми хочем бути впевненими в тому,
Що все що боїмося, те минеться,
І результат залишиться утішним,
Та успіх милосердно посміхнеться.
Але гарантії такої в нас немає,
Тому повинні вперто працювати,
Щоб стати тим, ким доля нас чекає,
І ким себе ми можем уявляти.
Наш кожен крок помічений старанням,
Бо той знаходить лиш, хто ще шукає,
Та головне - залишитись гуманним,
Бо злих людей цей світ вже не приймає.