Пізній вечір повільно спадає
На звабливі тенета душі,
Він, наївний, ще зовсім не знає,
Що з тобою ми стали чужі.
Що банальні рядки поміж нами
Проросли гірким спомином снів,
І що їх вже не ве́рнеш словами,
Ну, а мріями - і поготів.
Цей наївний, сумний, тихий вечір
Нас востаннє торкнеться разо́м,
Нам востаннє накине на плечі
Запізнілим осіннім теплом.
Я б хотіла цей вечір назвати
Нашим. Тільки твоїм і моїм,
Та цього не осмілюсь сказати,
Ти ж бо став мені зовсім чужим.
Так і будем удвох ми востаннє
Попивати осіннє вино,
І між нами цей вечір розтане,
Він не наш, але вже й все одно.
