Люблю його солодкаву усмішку, його алкогольно п'янкі очі, коли він так лагідно стискаэ мою руку у своїй долоні. Коли він усміхаэться весь світ стаэ не таким важливим і доречним, бо поряд він, той хто своэю присутністю замінюэ усе, навіть дихати стаэ простіше і не відчуваэться цей нудотний запах бензину який заполонив світ. Він очима пронизуэ тіло і порпаэться в серці. Хазяйновито перебираэ там усі речі, усіх людей і всі мої терпкі спогади, які пилюкою опали на поверхні пустих поличок, де колись лежатимуть нові накопичені речі чи люди. Викидуэ біль і смуток за межі серця. Витираэ пил. Він хороший господар.
З ним ти потрапляэш у всесвіт де тільки ви двоэ саме важливе, а інше -пусте. Життя за ним - пуста трата часу.
Я обожнюю коли він хапаэ мене за руку як малу дитину і не відпускаэ її доти доки не буде бачити, що я у безпеці. Він як вірний і заклопотаний татусь, але який завжди знайде час на своэ маля.
Його поцілунки надовго залишаються спогадом, як книги. Вони солодкі наче карамель і такі потрібні, коли по душі карапкаються ті спогади які він викинув із серця.
Поряд з ним не страшні будь-які негоди. Він завжди поряд якщо не тілесно, то хоч думками і серцем. Це даэ змогу любити його не за матеріальні чесноти, а за любов яку він випромінюэ своїм тілом, усмішкою і поцілунками.