28.10.2013* 19:00
Знайшов запис зустрічі у Захарчуків.
Виявляється, що ми зустрічалися у них 30.11.1990 і наша зустріч закінчилася вже 1.12.1990 о 2:20! Була домовленість, що ми всі, хто може, зустрічаються далі по такому графіку: вдень 1-го грудня - моя зустріч із Іриною Борисівною Князівською, 2-го грудня - зустрічаємося у Саїда Михтарова, 3-го грудня - у Юрія Філіпенка.
Ірина Борисівна працювала на АЕС змінним інженером, як я зрозумів, по технічній безпеці. Дуже багато розповідала про свій сенсорний досвід, про контакти із різними Силами, про те, як вона вибирала до свого народження ким народитися - хлопчиком чи дівчиною. Це була красива та сильна жінка десь під 40 років, яка народилася в Узбекистані, закінчила інститут і працювала на Запорізькій АЕС майже із самого початку її експлуатації. Далі наводжу свій запис, який я, нарешті, знайшов в одному із зошитів за 1990 рік:
Ірина Борисівна після нашої зустрічі, а ми розійшлися о 2:20, до половини п'ятого розмірковувала про нашу зустріч. Особливо наполегливо та багатопланово вона продумувала те, що я сказав їй особисто, знаходячись в Контакті.
Приблизно в цей час, як з'ясувалося при нашій наступній зустрічі, у мене відбулося таке.
Я прокинувся від того, що переді мною з'явилося яскраво освітлене обличчя Ірини Борисівни і немов це вона примусила мене прокинутися. Помотав головою, подивився у вікно номеру готелю, сходив у туалет і ліг спати. І тільки закрив очі, як опинився у стані, який є несвідомим і свідомим одноразово.
Мені в голову, в те, що називають Сьомою чакрою, увійшла горошина перламутрового світла. Я бачив це зверху, дивлячись на маківку своєї голови. Хоча при цьому і знав, що лежу на ліжку. Від точки входження в мою голову цієї перлини пішли у всі боки кореневі відгалуження мов моцаки, які поступово, по мірі проходження по черепу, робилися все тонкішими та тонкішими. По одному із них пішов голос Ірини Борисівни, який теж робився все тонкішим та тонкішим по мірі просування його по моцаку: "Так. Ти - контактор. Я переконалася. Але не захищений. Відкритий та ранимий. Добре, що приїхав до нас... Добре..."
Цікаво те, що ми з Іриною Борисівною, по обоюдній згоді, більше не зустрічалися, бо кожний з нас з повагою зрозумів іншого, як і те, що ми один одному нічого нового дати не зможемо.
Як і було заплановано, далі Захарчуки повели мене до Саїда. Окрім нього дома була ще його дружина та парубок Сергій.
Саїд нездоланно сильно переконаний, що він та його дружина (українка, до речі) є тимчасово переселені на Землю представники надцивілізації із сузір'я Діви. Вони постійно воюють із представниками сузір'я Гончих Псів, які є носіями Зла.
Саїд весь час знаходиться на зв'язку із своїм кораблем, а його дружина тримає під контролем усі атомні станції Радянського Союзу. Вона здатна зупиняти атомні реакції і навіть зупиняти дію АЕС.
От що я записав після зустрічі стосовно Саїда:
"1. Саїд знаходиться в стані "троянський кінь". Одержимість сильно нагадує мою, але він весь час знаходиться під решіткою: несамовитий, одержимий, метушливо багатослівний, різкий в рухах. Він - хуліган в минулому. Робітник.
2. Дружина явно підігрує йому. Вона старша за нього. У неї 3 доньки, які вона народила до нього, та спільний з ним син-немовля віком до року.
3. Все це дуже і дуже нагадує те, що було у мене. Надідея. Надзахисники. Тільки я ні з ким не воював.
4. Лейтмотив всього: "Син - місія! Бережи та живи заради нього." Теж знайоме мені, хоча мого сина місією не називали.
5. Все це має невідповідність їх соціальному та інтелектуальному статусу."
Чесно: я тільки тепер розумію, що мене Привели до Саїда тільки заради того, щоб я побачив немов себе зі сторони в минулому, щоб побачив що саме я подолав. Але тоді була тільки розпач від того, що допомогти цим людям я нездатний, хоча Людмила Захарчук і переконувала мене, що ми свою лепту в оздоровлення Саїда внесли.
Наступна зустріч відбулася 3.12.1990 в квартирі Юрія Філіпенко. Неймовірно несподівана особистість. Вік до 40 років. Гуморист, веселун, хохмач і, одноразово, він був секретарем міському КПРС по ідеології, цікавився паранормалікою, бо мав до неї тягу і виявилося, що володів особливо дуже міцною енергетикою. Цікаво як це зсувалося.
Вони з дружиною відпочивали на морі. Загорали. Раптом біля них одній жінці стало погано. Всі навколо неї з'юрмилися у співчутті, а один молодик, не гаючи часу, нахилився над нею та почав робити паси руками. Жінка оговталася і була вдячна цьому молодику. Юра, як людина неймовірно компанійська, заговорив з цим молодиком і запитав, а що це було. Молодик сказав, що він екстрасенс, закінчив відповідну школу і може лікувати методом Джуни. "До речі - сказав він Юрі - ти теж володієш Даром." - "Правда?" - "Так. Можеш перевірити себе на своїй дружині: у неї хворі нирки, то полікуй їх". Дружина миттю ухопилася за це: "Юра! Лікуй мене негайно! Ти же добре знаєш про мою хворобу!" Юра, не довго думаючи, поставив дружиною спиною до себе і наблизив руки до неї і подумки послав команду на лікування. І його дружина впала, бо втратила свідомість. А молодик-екстрасенс почав кричати: "Ідіот! Треба регулювати свою силу!" Так Юра Філіпенко дізнався про свої сенсорні здібності, але, безумовно, в горкомі КПРС про це не говорив.
І тут з'явився я. Між іншим: по характеру, поведінці та розкутості у поведінці про Юру було тяжко сказати, що він комуніст та ще і головний ідеолог в місті. У мене з'явилось стійке переконання, що це обставини викинули його на цю посаду.
Трьохкімнатна квартира, в якій жив господар із дружиною та двома синами, прийняла різношерсту публіку. Був сам Юрій Володимирович та його дружина Таня. Сини Паша та Володимир десь з радістю гуляли у своїх товариствах. Надя Форис та Сергій, прізвище якого не пам'ятаю, представляли дипломованих екстрасенсів - вони закінчили відповідну школу у Запоріжжі. Ще якійсь войовничий чоловік без сенсорних здібностей, але з дружиною, яка щось відчуває і, головне, дуже хоче мати розкриті сенсорні здібності. Ще одна пара, яка вражала примітивізмом своїх думок та настроїв. Їх привела цікавість та стара дружба із господарями. І був Віктор Матвійович, мій тезка, який прийшов з надією, що йому допоможуть зі здоров'ям, бо щось лікарі нічого сказати не можуть, а він весь час погано себе почуває.
Традиційно спочатку була гарна вечеря. Потім, поступово, спілкування. Я немов був каталізатором для всіх. Для мене були дві події, що запам'яталися.
По-перше, я раптом почав думкою бачити біополе всіх присутніх. Здавалося, що навколо людини на певній відстані, а вона була у всіх різна, хоча далеко і не виходила від реального тіла, знаходився кокон немов із білої марлі. Цей кокон був одноманітний - десь частина його випиналася порівняно із загальною поверхнею, десь вони прогиналися в середину, немов гулі та вм'ятини розкидані по загальній поверхні. І легко було зрозуміти, що напроти таких утворень органи реального тіла мають ушкодження. Для мене це було повною несподіванкою, але було так цікаво! Тут же перевірив на всіх, але перш за все - мій тезка, який виявився тотальне хворий. Я ще тоді не міг робити ідентифікацію, тільки фіксував загальний стан. Надя Форис, яка діагностувала людей вельми оригінальним засобом, підтвердила мій висновок і запросила мого тезку до себе на лікування. Її методика діагностування полягала тому, що вона сідала напроти людини і починала взувати своє біополе з біополем людини. При цьому вона хиталася і залежно від того, куди її тягнуло (до людини чи від неї) та залежно від характеру похитування її тіла, вона і ставила діагноз. Надя була повною жінкою, тому її рухи були трохи комедійні, але ефективність у неї на той час була дуже висока.
По-друге, вперше я усвідомив, що в мені є два Я. Одне - такий собі Віктор Матвійович, а другий - Той, з ким я маю Контакт. Так я думав тоді. І цей другий Я заговорив з усіма моїм голосом, хоча побудова речень була інколи і не моя, якась архаїчна. Спочатку розмова з усіма була лагідна і доброзичлива, але по мірі того, як наростала лавина безглуздих та примітивних питань, відповіді ставали більш жорсткі та навіть недоброзичливі. Нарешті цей другий Я томився від усього цього і я раптом зрозумів, що тепер з усіма розмовляю тільки я сам. І знову стало все доброзичливим, оповилось гумором, бо господар дому був по своїй натурі великим гумористом.
Розставалися ми по доброму.
20:35
ID:
457166
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.10.2013 20:52:33
© дата внесення змiн: 28.10.2013 20:52:33
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
