Чому печально плачуть небеса,
Й вмивають землю мов слізьми дощами.
Може за тим, що корінець добра,
Всихає в людськім серденьку з роками.
Чомусь довкола пропаганда зла,
Інстинкт чомусь замінює кохання.
Надія й віра наче відійшла,
Любов немов заснула до світання.
Здається наче задихається душа,
Немов в темниці у людському тілі.
Вона кричить у райські небеса,
Плачуть вони на душі омертвілі.
Один лиш Бог Творцем сіє добро,
Один лиш Він є творцем любові.
Лише із ним радітиме душа,
І воскресатиме добром у Божім слові.
Без Нього наче завмира вона,
Мов догорає й тліє в людськім тілі.
З Ним променіє моя ясна зоря,
І не страшні їй грішні заметілі.
