Переповім тобі мої страхи.
На межиріччі віри і очікувань,
маркуємо промінням ми дахи,
збираємо собі на втіху дань.
Споконвічне:
Я йду додому
вузькою стежкою по росі,
промоклі джинси чіпляють полову.
Мрії здійсняться, але не всі.
Поза часом -
справжні емоції.
В моїй шафі скелетів більше ніж суконь.
Дещо викривлені пропорції
тиснуть на плечі, ламають руки.
Ефемерне -
надто мало певності,
в рівнянні забагато перемінних,
гіркий присмак даремності
при інших умовах рівних,
з’являється про між інше.
І ніби щось зовсім просте,
розумію, буде ще гірше,
а в тім,
Пусте
