Не ламай калину. Не жури дівчину,
що, за руку взявши, наче окриля.
Вітер із корінням й того яворину
поєдна надовго тим міцним гіллям.
Разом із калиною течією сильною,
віднесе ріка їх у нове життя.
І наповнить жили намірами вільними,
мов благословляючи самозабуття.
Там на дні глибокому, оточені пустелею,
там на дні глибокому ми такі малі.
Наше небо буде нам постіллю і стелею.
Тремося бортами, наче кораблі.
Сили би набравшися, попливли б до берега,
хоч би й не зустріли нас оті порти.
Що ж це ти, вгамуйся, шматок старого дерева!
А поряд із тобою такий же, як і ти.
