Пригорнись душею до рідного поточку,
До каменю Роду, витоку твого і мого.
Слово якого з пра-віку не замерзає,
Доторкнися, Арію сущого!
Пригорнись до магічного древа,
Листя не жовкне із плином епох.
І стовбур, і гілля онде- ген неосяжні
Доторкнись Арію сущого, за восмирьох.
Пригорнись ж бо Дажбо Сур'ї дару,
Славно благо викришає нам
І речемо сохвален єси йому!
Доторкнись, Арію сущого, що сяє сам.
Пригорнись до предківського коша,
Руссю-Україною то осердя зоветься
з поточку божествене первісне МА
доторкнется дитяти, кошем навсібіч розіллється.
