Не в тому місці, не в той час,
Живу не в ту епоху.
І все чуже, і, без прикрас,
Втомилась йти потроху.
Життя як дивна сцена,
Порожня й марна мрія,
Яскраві вивіски й знамена,
В моїх очах все тліє.
Всі кажуть, що завжди сумна,
Що дивлюсь якось дивно,
Всі ро́ки я була така,
Бувало в літню спеку зимно.
Бувало, дивлюсь у вікно
На плач дощу, на стогін вітру,
Й спокійно залишаю дно,
Не бачу смутку й болю світу.
А тіні все одно ідуть,
І дивні в них обличчя,
Думки мої скоріш пливуть,
Пливуть назад, не в це сторіччя.
Пливуть все далі, в інший світ,
В далекі дні, в старе минуле,
Немов ведуть в якийсь похід
І кажуть те, що вже забула.
Мов повертаюся додому,
Де все нове, проте знайоме,
Де забуваю біль і втому
Й знаходжу все до того невідоме...
І доки плаче сіре небо,
Співає тиху пісню вітер,
Я чую ніжний шепіт коло себе,
Дивлюсь на далі у вікно відкрите.
Під ранок злива затихає.
І рання тиша - все, що маю.
Як темна ніч, усе зникає.
Я в світі знов себе шукаю...
08.01.10
ID:
460870
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.11.2013 12:57:14
© дата внесення змiн: 16.11.2013 12:57:14
автор: LizaZ
Вкажіть причину вашої скарги
|
