Ось я простягаю руку, торкаюсь твоїх губів,
З неба падають зорі на крила святих голубів,
Капає кров, що постріл, із білих небесних крил,
Гола душа обдерта лавірує серед брил.
Та це всього лише дотик, кохання манливий знак,
Чому ж почуття незграбно бреде, мов через байрак,
Чому таке тремтіння несміле? Тану що віск…
Від того вогню горіння, свічок сердечний блиск.
Я погляд свій в прірву ховаю, щоб не злякати мить
І лише Ангел мій знає, душа вся мені болить,
Поквапливо шукає: сховатись би десь в куток.
Веселки намалювався примарливий місток.
Страх мій здається наївний в обіймах твоїх очей,
Душа придбала крила в запалі іскристих свічей,
Тендіно черкає серця зітхання твоє вночі,
Ангели, певно, знають, де від щастя лежать ключі.
