Байдужим нині бути вже не можна.
На нас зійшовся клином білий світ.
Майданами крокує переможно
квіт нації – гарячий, свіжий квіт!
Від Заходу до Сходу посполитим
підносить дух революційний хміль.
Пишаємось ми жовтим і блакитним,
та виїдає очі сіра цвіль.
Комусь кортить майбутнє фарбувати
в сусідські, а не власні кольори.
Дай, Боже, тільки прапор не порвати,
не розділити нас на табори.
Тасують карти радники таємні.
З каналів витріщається ЦК.
Вслухаються дворушники та темні.
І продається совість за зелені
з державної кишені «общака».
Вся п́огань підраховує прибутки
з конур бомжів до лав більшовиків.
Віщають політичні проститутки
над вухом підбадьорених вождів.
Та день гряде! Відстоюють кияни
загальнолюдський визнаний стандарт.
З усіх кінців поповнюються стани.
Стоять стіною головні майдани –
інтелігентний чесний авангард.
Перемагає кривду наша правда,
людське добро перемагає зло.
В обструкції південно-східна зрада.
І Божий суд ще не проспала Рада.
І пробудилось заспане село.
У стилі ретро мода у столиці –
у валянки заправлені штани.
Дівчата – в помаранчевих спідницях.
Студенти – в «бронебійних» рукавицях,
збережених бабусями з війни.
Несуть свій борг лікарні та крамниці,
на всіх авто наш квіт замайорів.
І на очах міняються обличчя.
Вже можна розпізнати доброчинця
серед ватаг зальотних шахтарів.
Ще наша доля світу невідома,
ще може бути будь-який кінець,
та вибір наш – достойний і свідомий
послужить добрим людям за взірець.
І хай на Сході ще комусь не спиться.
На Заході теплішає Гольфстрім.
У всьому світі знають українця.
Б’є в ціль жовтогаряча блискавиця.
Розкотисто гримить грудневий грім.
