Один лиш день. І знов жахлива ніч..
І знову постріл, автоматна черга..
Та Ви стояли поруч, пліч-о-пліч..
І знову вірили, аби дожить до «завтра»..
В тобі завжди був український дух..
В тобі горіло серце українське..
Тому за тебе ангелам молюсь..
Бо ти, мій милий, серцю рідний..
По небу громом котиться снаряд..
Твій тонкий слух рятує всю бригаду..
Але ніхто не знав, що ти не просто так
Дививсь у небо й чекав зорепаду..
«Ота зоря, що не впаде, вона одна..
Світитиме вона кожної ночі..»
Так говорила пошепки.. сама
Тебе я проводжала й плакали очі..
Молилася.. ти на передовій..
І страшно й холодно, але була надія..
Бо смерті не бояться лиш дурні..
Тебе ж, мій соколе, любов моя живила..
І ось від тебе лист.. а там –
«Я повернусь..» - і я тебе чекала..
Чекала, доки ти вернувся на поріг
Й перед тобою на коліна впала..
Ти помужнів.. ти виріс.. посивів..
У свої 22 вже не горів твій погляд..
Та ти вчинив лиш так, як сам того хотів
І доля тихо шепотіла - «досить..»
Твій біль і сум – я все перейняла,
І сльози розділила я з тобою..
Тобі я своє серце й спокій віддала..
Й любов я нашу прикрива собою..
Вві сні бува зриваєшся – бо сниться жах..
І сльози ненароком виступають..
Двічі свою бригаду рятував,
Але це з світу мертвих друзів не вертає..
Та це минуло..однак тяжко мені..
Я обернулася.. спокій - ти поруч...
Так тихо спав, і лише шрами на скроні та чолі
Нагадували пекло, що його пройшов.
