Пам`ятаєш, ще на тому тижні
Сам впадав до закутків гречнéвих?
Моя муза відпочити вийшла,
По собі лишила сніг краплений.
Напувала зорі шоколадом.
Бігла за жовтогарячим сонцем.
Більше не блукала променадом;
Мала інший образ на іконці…
Віднайду бурштинове намисто.
Одягну тобі на шию-горло.
Ти з будинку й побіжиш навмисно
Повивати небо розпросторе.
Зазирнеш туди, де досі тепло:
Не відкориговане дитинство.
Позбираєш всіх тварин померлих,
Вкажеш навпростець до раю відстань.
Не відговорити повернути.
Вийшов місяць, ти – замість відлуння.
Твої рухи в небі невідчутні.
Значить, змерзла від морозів грудня.
Змерзло й небо. Слабшають лещата.
Чом, скажи, тепер ти невесела?
Місяць постарішав і багато
Льоду на бурштинових озерах.
В час, коли ти пораєш хмаринки,
Мокрий сніг зволожує одежу.
На даху багатоповерхівки
Я чатую. Це неділя перша…
м.Щастя
Набуває колориту місяць.
Шлях до тебе – домішками срібла.
Ти мені вночі не будеш снитись.
Здужала, крило твоє окріпло.
Піднялась до волелюбних граней,
Наздогнала свій колишній вирій.
Вже не так голосиш, що немає
Ні мене, ні тéбе у квартирі.
Протяги впустили порожнечу
І вона чатує твої крила.
Набери. Скажи їй: «Добривечір!
Я тебе ніколи не любила…»
Новорічні вогники яскраво
Безперервно тішать погляд я́сний.
Місто підсолоджує уяву,
Жити у новому місті – щастя!
Не досягши рівного польоту,
Я стою супроти божевілля.
Обміняю сонце на твій дотик.
Та чи знов лічитиму неділі(?)
Я торішній? – Це не принципово.
Прийде час – і я змінюся зовсім.
Заведи з львів’янином розмову,
Попроси, щоб щастя розтяглося.