Я ішов по землі, кожен закуток серця обмерз.
Я тягнув на потомленій спині єдиний свій хрест.
Було холодно так, що змерзалися в роті слова.
І тоді я рішив порубати цей хрест на дрова.
Розпалив я вогонь на снігу.
І стояв.
І зорив,
як мій хрест самотинний спантеличено-тихо горів...
А відтак поспішив знову вдаль серед чорних полів.
Хрест за спиною стлів...
Та без нього
ще тяжче мені.
…………………………………………………
Булату Окуджаве
Я шагал по земле, было зябко в душе и окрест.
Я тащил на усталой спине свой единственный крест.
Было холодно так, что во рту замерзали слова.
И тогда я решил этот крест расколоть на дрова.
И разжег я костер на снегу.
И стоял.
И смотрел,
как мой крест одинокий удивленно и тихо горел...
А потом зашагал я опять среди черных полей.
Нет креста за спиной...
Без него мне
еще тяжелей.
